Використовуйте доброту з розумом. Це ваша сила, а не слабкість.
Доброту розуміє і людина і тварина: навіть стара собака розуміє і пам’ятає доброту, але не кожна людина вміє її цінувати.
Стара притча про дощ і старого Фредо чудово описує ставлення до доброти тих, хто її не цінує: „Старий Фредо вирощував пшеницю в полі і щоразу, коли починався дощ, він був вдячний за те, що йому не треба тягати воду з річки, на конях. Але чим частіше йшов дощ, тим звичайніше Фредо його сприймав. Якось розпочався сезон посухи — дощі перестали йти і Фредо почав сердитися: „Ну і де ж ти, коли ти так потрібен?“. Замість того, щоб як раніше, ходити до найближчої річки і тягати воду на конях, Фредо почав чекати допомоги з неба і злитися на природу — його врожай засох, бо він став сприймати доброту природи як належне і вимагати її.
Перше правило для добрих людей, які не хочуть, щоб їхню доброту сприймали як належне та вимагали її, звучить так: використовуйте її з розумом. Доброта – це сила.
Не варто розпорошувати цінний дар доброти ліворуч і праворуч, навіть якщо у вас є сили, інакше завтра від вас захочуть більшого і всяка добра справа сприйматиметься як само собою зрозуміле, але як тільки ви перестанете поводитися як добряк, на вас образяться або чого гірше – почнуть злитися. Доброта як сіль: варто трохи переборщити і все піде нанівець. Будьте ласкаві рівно настільки, щоб до вашої доброти не могли звикнути, не видавайте її за розкладом.
У непоправного добряка та егоїста один результат — потрібна золота середина
Люди люблять крайнощі, від чого стикаються з проблемами. Чому? Тому що знайти благодатну середину складно, але це головне завдання життя. Якби наша планета була трохи далі від сонця, людського життя на землі не було б. Ми знайшли унікальну середину серед усіх планет Сонячної системи. Складність у цьому, що правильне рішення завжди лежить між двома крайнощами — посередині. Егоїсти вважають, що лише їхнє життя має значення, а все довкола — лише ресурс для досягнення цілей. Поруч із ними немає близьких людей, вони страждають від самотності. Добряки навпаки вважають, що найголовніше — бути добрим до всіх, навіть якщо вам бажають протилежного. Поруч із ними навпаки багато людей, але всі вони витягують життєву енергію та використовують доброту людини.
У старій притчі добряк і егоїст зустрічаються після смерті і запитують у Бога: «Чому ж ми, добряк і егоїст, прийшли до одного й того ж — розчарування та втоми від життя?», а Бог відповідає: «Бо добряк мав стати трохи егоїстом , а егоїст добряком – таким чином кожен із вас прийшов би до золотої середини“.
У кожному добряку має бути вміння захищати особисті межі та інтереси. Про свої бажання треба заявляти, інакше все життя доведеться виконувати чужі.
Кожна людина, яка навчилася доброті, повинна зрозуміти і егоїзм. Кожен егоїст має зрозуміти силу доброти. Добряк, який пізнав мудрість розумного егоїзму, нарешті зрозуміє, що розумний егоїзм — це також доброта. Доброта до себе.
Не варто плутати доброту з жалістю та наївністю
Жалість, простодушність і наївність не мають нічого спільного з чеснотою. Щоб об вашу доброту не витирали ноги, ви завжди повинні розуміти, що робите. Чи можна вважати доброчесністю подачку бідняку, який може працювати, але просить милостиню? Хіба потурання слабкостям людини, навіть якщо вона виглядає жалісно — це чеснота?
Бідняку, який має всі можливості працювати, потрібна не копійка – вона лише розкладає його, в ній немає чесноти. Так само простодушність не є добротою, а лише добровільним обманом: якщо голодний відмовляється від вудки, але просить рибу, запитайте себе: „Чи це не потурання слабкостям?“. Вудка для голодного – доброта, риба – потурання.
Потураючи чужим слабкостям, уявляючи це як доброту, об неї неодмінно витруть ноги. Якщо ви допомагаєте людині стати слабшою в її слабкості, простягаєте п’яниці пиво – це не доброта. Якщо ваша „доброта“ не допомагає людині стати сильнішою, у вас вчепляться і будуть використовувати: слабка людина не зможе відплатити добром на добро, вона лише забирає. Лише той, для кого ваша доброта – шлях до сили, зможе відплатити добром за добро. Відрізняти доброту від жалю, наївності та простодушності — важливе вміння людини, яка вважає доброту такою самою соціальною цінністю, як золото.
Найбільше добро — це не ділитися своїми багатствами, з тими, що страждають, а допомогти знайти їм власні.