Прийняти рішення про розрив зв’язку з токсичними членами сім’ї дуже непросто, навіть коли це дійсно потрібно зробити…
Жінка на ім’я Рут звернулася до мене тому, що вона не знала, що робити зі своєю матір’ю, братом і сином.
Майже від народження Рут відчувала себе чужою у своїй сім’ї. Мати практично ігнорувала Рут, всю свою увагу та любов віддаючи її братові, і заплющувала очі на те, що той регулярно бив її. Батько любив Рут, і вона відчувала з ним зв’язок, але він був слабкою людиною і жодного разу не захистив її — ні словом, ні ділом.
Рут була гарною дитиною, і щосили намагалася догодити матері та братові, але в неї нічого не виходило. І вона ніяк не могла зрозуміти, чому вони її зовсім не люблять.
Подорослішавши, вона вийшла заміж за емоційно недоступного чоловіка, дуже схожого на її матір. І, як і у випадку з матір’ю та братом, вона всіма способами намагалася заслужити його любов… щоразу зазнаючи невдачі. Коли вони розлучилися, їхньому синові Ділану було вісім років.
У сварках та суперечках Ділан завжди приймав сторону батька, і коли йому виповнилося 16, остаточно переїхав до нього. І знову Рут залишилася в повному здивуванні. Чому її власний син її не любить? Вона ж так намагалася бути для нього найкращою мамою на світі. Чому, чому він відкинув її?
Погорювавши, Рут знову вийшла заміж, і цього разу за абсолютно чудового чоловіка. У них народилася дитина і все складалося якнайкраще – зовсім не так, як у попередньому шлюбі або в сім’ї, в якій Рут народилася.
Втім, вона все ще сподівалася налагодити стосунки з матір’ю. Вона надсилала вітання до дня народження та Різдва, але рідко отримувала щось у відповідь.
І, нарешті, останнім ударом, який підштовхнув її до того, що вона звернулася за допомогою, стало те, що її син одружився, навіть не спромігшись повідомити про це, а її брат віддав матір у будинок для людей похилого віку і продав батьківський будинок, не сказавши їй ні слова.
Коли я вперше побачила Рут, то подумала, що вона – справжнісінький сяючий маяк любові. Її очі, її посмішка, кожен її жест буквально випромінювали любов та співчуття. З першого погляду на неї було видно, наскільки це ніжна, любляча і добра людина.
“Чому? Ну чому вони мене не люблять?” – запитала вона мене.
«Тому що ти за своєю природою віддаєш, а вони вміють лише брати, — сказала я. — Ті, що дають, дбають про інших людей, беручі ж думають лише про себе. Справа в тому, що ти ніколи не можеш дати беручим достатньо, щоб отримати щось у відповідь, бо вони не люблять навіть самі себе. Ті, що беруть заперечують себе, і все, що можуть дати собі самі, і намагаються заповнити брак за рахунок інших людей. І саме тому, що вони заперечують самі себе в емоційному плані, вони зляться на тих, хто дає за те, що ті недостатньо їм дають. Твоя мати і брат були єдині у своєму бажанні взяти в тебе все, що ти можеш дати, і навіть більше – і так само поводилися твій перший чоловік і син. Вони дивляться на тебе і бачать невичерпне джерело любові, і вони хочуть його отримати… Але проблема в тому, що вода твоєї любові йде в них, немов у пісок. Вони не здатні вгамувати нею свою спрагу. Твоє світло робить їх темряву ще помітнішою, і вони ненавидять тебе за це».
«А що ж мені робити?»
«Нічого, просто намагайся якомога менше перебувати в їхній компанії. Якщо ти дозволиш їм проводити поряд з тобою більше часу, ніж це дійсно необхідно, вони витягнуть із тебе життя і радість. Знаю, що ти турбуєшся про них, але вони неспроможні турбуватися ні про тебе, ні навіть про себе, так що тобі доведеться їх просто відпустити. Повір, спроби підтримувати контакти з людьми, які зовсім не здатні гідно оцінити тебе і які здатні лише брати в тебе, нічого не даючи натомість — це зовсім не в твоїх інтересах».
“Але хіба я не можу їм чимось допомогти?”.
“Ні, тому що вони не просять про допомогу. Більше того, вони не приймуть її, якщо ти їм запропонуєш. Знаю, ти вірила, що якщо любитимеш їх досить сильно, то зможеш зцілити їх, і вони полюблять тебе у відповідь, але цього ніколи не станеться, тому що вони наглухо закриті від твоєї любові. Порівнюючи твоє відкрите серце зі своїми, повністю закритими, вони відчувають, наскільки ти яскравіша і повноцінніша, як особистість, і зганяють на тобі свою злість за це. Що б ти не робила, ти не можеш змусити їх відкрити свої серця. Вони можуть це зробити лише самі. Навряд чи твоя мати чи брат колись відкриють серця достатньо, щоб у них увійшла твоя любов, але, можливо, з твоїм сином це згодом станеться. І якщо це станеться, він сам прийде до тебе”.
«Але ж у мене тепер таке чудове життя, і я хочу, щоб їм теж було так само добре, як і мені. Якщо я видалю їх зі свого життя, чи це буде егоїзмом?».
«Ні, це звичайнісінька турбота про себе та відповідальність за власний добробут. Це природне бажання не бути поруч із людьми, які ставляться до тебе погано».
Рут зрозуміла. На її обличчі було видно печаль, змішану з полегшенням. Вона нарешті зрозуміла, що більше не повинна намагатись змінити своїх родичів або допомогти їм. І все, що вона може – молитися за них, щоб вони колись відкрили свої серця.
Автор: Margaret Paul